Правові засоби тому і задля того створюються, щоб за умови належного їх використання досягався необхідний соціальний ефект. У правових засобах присутній момент, що виражає перспективу їх використання у визначених цілях. Причому правові форми є засобами, інструментами не з огляду на суб’єктів, які ними користуються, а з огляду на соціальні завдання, що вирішуються за їх допомогою. Таким чином, право – це насамперед інструментальна, службова цінність, що виступає як інструмент, знаряддя, яке забезпечує успішне і ефективне функціонування інших соціальних інститутів – держави, соціального управління, моралі та різноманітних соціальних благ.
Саме соціокультурні цінності права, які є видом духовних цінностей взагалі, задовольняють потреби соціальних груп суспільства у регулюванні соціальних відносин і вчинків людей, призначені для створення, підтримки та зміцнення соціального порядку і дисципліни, нормального функціонування суспільства. Самостійна цінність права визначається також тим, що право є утворенням https://cidaliaferreira.com/2021/10/01/page-16/ людського духу, однією з цінностей культури вузькому розумінні, тобто сукупністю результатів матеріальної і духовної діяльності людей, які допомагають їм адаптуватися до середовища та підтримання їхнього соціального життя. Право мусить бути тісно пов’язане з реальністю. Саме відірваність від неї слід вважати недоліком правових теорій, наприклад, чистої теорії права Г.
Завдання полягало лише в тому, як витлумачити божественну волю або думку. В світлі божественного авторитету інші цінності буття, як істина, краса, добро, були лише віддзеркаленням божественної мудрості. Тепер же розум мав сам санкціонувати свою діяльність, бути критерієм самого себе, критиком самого себе. Звідси для моральної свідомості випливає, що людина може бути кращою і важливішою, ніж те, що вона робить, і тому шлях до щастя полягає в самопізнанні, пізнанні того кращого, що є в кожному. Для Сократа очевидно, що пізнання свого блага для людини практично досяжне. Сказати, що людина знає свою доброчинність, але не дотримується її, — значить припустити, що вона діє не як людина, нехтує собою, своєю користю.
– установлювати причиново-наслідкові зв’язки;
Щоб наступного разу в заторі не виникла спокуса об’їхати його смугою громадського транспорту. Можливо, це не спрацює з першого разу. Але врешті-решт, коли всі почнуть робити так само, закон почне працювати. Від малих справ і до великих.
Форми, методи і прийоми виховної роботи
І справедливість, і свобода, коли вони є в наявності, стають потрібними як повітря. Без них неможливо гідно жити. Право є міра реалізації свободи і в той же час норма політичної справедливості. Іншими словами, право виступає нормативно закріпленою справедливістю. Право ґрунтується на ідеї справедливості. Ще за часів Аристотеля почали виділяти два види справедливості – розподільну і справедливість, що врівноважує. Розподільна справедливість як принцип означає надання частини загальних благ за гідністю, відповідно до пропорційного внеску того чи іншого члена суспільства.
У будь-якому разі надзвичайний стан є станом тимчасовим і обмеженим, після якого постає необхідність відновлення нормального способу існування. За демократії людина є господарем ще не прийнятого рішення, а щодо прийнятого – вона залишається слухняним виконавцем. Нічим не обмежена демократія перестає бути справжньою демократією. У праві дедалі більше концентруються оптимальні юридичні засоби, властиві юридичним системам розвинутих демократичних країн. Споживацьке ставлення до права частково зумовлене марксистською традицією його розуміння як елемента надбудови над економічним базисом, що тісно ув’язувалося з класовою структурою суспільства і виступало регулятором міри праці і міри споживання.